Сум’янка створила об’ємний дизайн борщу на нігтях

«Дванадцятка — улюблений мікрорайон Сум»

Звідки б не приїхала Анна, запах ранкових Сум на вокзалі вона завжди вдихала на повну. Після поїздок українськими містами чи за кордон найбільше вона раділа моменту повернення додому, розповідає майстриня.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

31-річна Анна все життя прожила в Сумах, але по-справжньому відчула, наскільки це «її місто» на початку повномасштабної війни.

— 24 лютого 2022 року ми з чоловіком зібрали валізи на три дні, з надією повернутися, і виїхали із восьмимісячною донькою у Винники під Львовом. Наступні чотири місяці в новому місті я страждала: сумувала за Сумами, власним салоном і клієнтками, — ділиться Анна.

Коли родина повернулася, Анна пригадує, як подумки «розціловувала» кожен кущик чи дерево на Дванадцятці — її рідному й улюбленому мікрорайоні Сум.

— Я ще ніде не бачила такого, щоб один мікрорайон оточували аж три водойми. Виходиш з дому — й можеш гуляти поблизу будь-якої, — каже вона.

Вже 10 років Анна працює у сфері манікюру. До початку повномасштабної війни, протягом семи років, вона розвивала власну студію — APNails. Сум’яни впізнають цей простір за назвою APN Sumy — таку назву Анна врешті й обрала для свого блогу.

Найнявши кількох майстринь і самостійно керуючи студією, вона продовжувала робити нігті клієнткам. Стабільно до неї приходили понад 100 сум’янок. Анна встигала зробити по шість-сім манікюрів за день. Говорить, що передусім до неї йшли саме тому, що старалася відтворити будь-який задум.

У манікюрі мені завжди був цікавий саме дизайн: поєднувати кольори, малювати незвичні елементи, приклеювати наліпки чи намистинки. Манікюр — це як частинка образу чи аксесуар, завдяки якому ти можеш самовиразитися, підкреслити унікальність

Анна ПетренкоМайстриня об’ємних дизайнів

Ліпила на нігтях паски, тортики й різних персонажів

У 2020 році, ще напочатку пандемії коронавірусу, коли Анна не могла приймати клієнток через обмеження, вона почала вчитися нового — об’ємного манікюру. Його ще називають 3D-ліпленням. Це така техніка створення рельєфних і текстурних елементів, які виступають над поверхнею нігтя.

За словами Анни, тоді в Україні такий тип дизайну нігтів не був популярний, тож навчальних матеріалів було небагато. Вона переглядала роботи переважно корейських майстринь — і повторювала за ними. Експериментувала, змішуючи різні матеріали, тоді спробувала гель-пластилін для декору — «і мене понесло», пригадує майстриня.

— У певний момент відчула, що роботи стають цікавішими. Невдовзі вони стали фішкою, яка виділяє мене з-поміж майстрів навіть по всьому світу. Однак клієнтки не одразу погоджувалися спробувати, бо для них це було щось незвичне. Та згодом об’ємний дизайн став трендом. Я ліпила відомих персонажів, чашки з кавою чи пляшки з колою, кактуси, орхідеї й не лише. Стилізувала нігті під тортики чи великодню паску, та навіть італійські макарони.

Процес ліплення й створення манікюру блогерка намагалася знімати на відео й виставляти в Instagram. Вона стала однією з перших українських майстринь, які показують, як створювати об’ємні дизайни. Згодом у профіль під ніком apn_sumy стала додавати відео про своє життя: спорт, здорове харчування і звісно ж робота майстринею 3D-дизайнів. Аудиторія блогу поступово зростала: до 10, 20, а згодом і 30 тисяч підписників.

Влітку 2020 року, коли карантинні обмеження поступово послаблювали, Анна та її майстрині повернулися працювати в студію APNails. Робота поступово налагодилася повернулися клієнтки, але все змінилося із початком повномасштабного вторгнення. Більшість її майстринь виїхали в більш безпечні міста чи за кодон, тож Анні довелося закрити студію.

«Ліпка, як медитація, допомагала відволіктися від обстрілів»

Закривши бізнес, майстриня вирішила розвиватися в іншому напрямку: створювати власні курси з об’ємного дизайну, вчити цього інших, а у вільний час робити манікюр постійним клієнткам. У 3D манікюрі, каже, не все виходить одразу, тому на перших порах головне — це отримувати задоволення від процесу. Саме цього вона й навчає клієнток.

— Для дизайну переважно використовую або гель-жуйку, або пластилін для нігтів, який полімеризується в ультрафіолетовій лампі, тобто починає тверднути. Іноді такий манікюр може зайняти до 10 хвилин, якщо я заздалегідь зліплю заготовки за побажаннями. Буває, що над окремим елементом треба довго посидіти, щоб його зліпити. З останніх дизайнів я пробувала зробити борщ на нігтях: капуста, картопля, помідори, цибулька. Найважче давалося створити м’ясо, але коли врешті вийшло — дуже зраділа, — ділиться майстриня.

Анна говорить: ліпка — це як медитація. Коли вона годинами вигадувала й ліпила незвичні елементи, то дещо відволікалася від вибухів у рідному місті. У 2022–2023 роках її майстеркласи відвідували навіть мешканці інших регіонів. Та коли ситуація в місті загострилася, починаючи з літа 2024 року, відвідувачок ставало все менше.

— На початку повномасштабного вторгнення я збирала повні групи з чотирьох-шести людей щомісяця на базовий курс. Дівчата приїжджали до мене із Чернівців, з Івано-Франківська. Із загостренням ситуації в місті, навчальні групи зменшувалися. Тоді я більшість занять проводила онлайн, робила манікюр постійним клієнткам-сум’янкам й сфокусувалася на роботі бренд-технолога, — пояснює майстриня.

Ще з 2019 року Анна співпрацює з українським виробником матеріалів для манікюру та педикюру LUNAmoon. У 2023 році вона стала бренд-технологом компанії — тобто спеціалісткою, яка досконало знає товар бренду, вміє з ним працювати й тестує новинки. Вже три роки Анна проводить семінари у різних українських регіонах, а також закордоном. Найбільше їй сподобалося в Іспанії.

— Так сталося, що перша країна, яку я відвідала, як бренд-технолог, стала Іспанія. Іспанські майстри полюбили мої майстеркласи й почали частіше запрошувати. Крім того, мені дуже сподобалися іспанці — приємні й добрі. Тому в цю країну я їжджу найчастіше, а ще вивчаю іспанську мову, — ділиться Анна.

«Поки я їхала в Тернопіль, мою квартиру в Сумах зруйнував КАБ»

Коли цього літа російські КАБи атакували Суми по кілька разів на тиждень, Анна час від часу замислювалася про переїзд. До того ж, каже, її родина вже переживала кілька атак на Дванадцятці — цей район неодноразово потерпав від російських дронів і авіабомб. Але упродовж кількох днів майстриня заспокоювала себе й намагалася жити далі, особливо коли чимало працювала. Остаточно її переконало їхати влучання по багатоквартирному будинку в липні.

— Того дня КАБ влучив поруч із житловим будинком на проспекті Шевченко. Під час цієї атаки загинула моя знайома та її донька. Ця жінка працювала у сусідньому до моєї студії приміщенні. Місце, куди влучив КАБ, якраз навпроти садочка, який відвідувала моя донька. Ми з нею часто у вечірній час прогулювалися там, на проспекті. Якби це був будній, а не вихідний день, ми могли б опинитися на місці атаки. Після цього усвідомлення мені стало страшно виходити на вулицю й пускати туди дитину. Якби з нею щось сталося, я собі цього б не пробачила, — ділиться майстриня.

Анна почала обирати місто для переїзду. Спершу думала про Львів, але разом із чоловіком зупинилися на Тернополі: тут живуть їхні знайомі-сум’яни, місто тихіше й повільніше, а також у ньому є великий став, що нагадує озеро Чеха на Дванадцятці. Обравши місто, у липні Анна вирушила в Тернопіль, щоб обрати для родини квартиру під оренду. Вона планувала укласти договір, а за кілька місяців переїхати. Але все склалося по-іншому.

— Пригадую, як стояла на київському вокзалі й вже незабаром мала сідати на потяг до Тернополя. Тим часом читаю сумські моніторингові канали: «Загроза КАБів. Суми, район в укриття». Ще за хвилину: «КАБ на 12-й мікрорайон», а за кілька секунд — «У місті чути вибухи». Дзвоню чоловіку, він не виходить на зв’язок. Мені здавалося, що ці кілька хвилин, як я намагалася зв’язатися з рідними, я не дихала.

Врешті чоловік передзвонив. Як виявилося, він побіг на вулицю до доньки, яка гуляла з бабусею — мамою Анни. Вони сховалися за кількаповерховим будинком і вціліли. Водночас квартира родини постраждала: вибуховою хвилею винесло вікна, двері, навіть вентиляційні решітки. Чоловік із мамою взялися прибирати наслідки удару й пакували валізи, щоб їхати. Анна все ж сіла на потяг до Тернополя і намагалася швидше знайти квартиру.

— За кілька днів мої рідні були в Тернополі. Найбільше переймалася станом доньки. Хоч вона й переконувала, що не злякалася, я бачила — це не так. Крім того, сумувала за містом: запитувала про друзів у садочку й у дворі будинку, про наших знайомих і її няню. За кілька місяців донька почала зізнаватися, що насправді дуже злякалася тоді: за тата й котиків, які були у квартирі. З ними, на щастя, все в порядку. Зараз намагаюся допомагати дитині пережити всі ці труднощі. Сама ж і досі не була в Сумах відтоді, як приїхала в Тернопіль, — ділиться Анна.

«Хочу зробити об’ємний манікюр про Суми»

Тернопіль чимось нагадує Анні Суми. До того ж тут є чимало сум’ян, які переїхала в це місто після початку повномасштабної війни, працює чимало релокованих бізнесів. Так само вона знайомиться ближче із тернопільцями й тепло відгукується про них. Анна додає: «Тут я не стикалася з осудом і несприйняттям, мовляв, я переселенка. Навпаки,  добре ладнаю з сусідами у дворі чи новими клієнтками» — каже Анна.

У новому місті майстриня проводить семінари, як бренд-директорка, поповнила базу клієнток. Виявилося, в Тернополі є чимало людей, охочих спробувати об’ємний дизайн в манікюрі. На запис до Анни навіть з’явилася черга з 30 людей.

— Я швидко знайшла в Тернополі приміщення, де облаштувала студію. Тут я тренуюся робити дизайни, тестую матеріали бренду, знімаю відео для блогу й іноді приймаю клієнток. Часто це майстрині із Тернополя, які прийшли зробити манікюр і заодно подивитися, як я його роблю.

• «Ви ж розумієте, що перукарська справа — це не ваше?» Як Інна Пономаренко створила школу перукарства в Сумах
• Альтанка, пам’ятник цукру й бочка з квасом, які можна забрати додому. Сумська ілюстраторка робить їх удома, між обідом і 3D-принтером

У своєму блозі, де нині понад 35 тисяч підписників, Анна ділиться історією переїзду із Сум і адаптації в Тернополі. Говорить, що у новому місті її буває впізнають на вулицях, як блогерку: просять разом сфотографуватися і діляться, що їм дуже подобаються її об’ємні дизайни. Хоч Анна ще ніколи не робила манікюр, присвячений містам, найперший, каже, зробить про Суми.

Я вже вигадала, як би виглядав цей дизайн. Стаканчик із кавою від Piccolino — улюбленої кав’ярні на Дванадцятці, київський торт від «Сумської паляниці» — бо саме у нашого бренду він найсмачніший. Обов’язково Альтанку, а також троянди — у нас вдома під під’їздом дуже багато їх росло, і ці квіти сильно любила моя бабуся. Ще б точно додала дизайн із мотивами водойм, бо це фішка Сум

Анна ПетренкоБлогерка та майстриня манікюру

ДЖЕРЕЛО